волочитись, долаючи спеку,
каравани минати ворожі.
шлях попереду досить далекий,
тут кожен міраж несе небезпеку,
і ніхто – ні бог, ні аптекар –
тобі вже не допоможе.
***
(Розмова присвячена виходу альбому Юрія Бондарчука “Екзиль” та року магічного мислення)
Юрій Бондарчук – один з набагатьох сучасних поетів, який творить у межах нашого часу та переживань. Рідне місто – Житомир. Вже рік живе за океаном. Напевно, найвідоміший його проект – Oh, Deer, де його текст і голос. Інші проекти: Резидент, реп під власним іменем.
З Юрою ми поспілкувалися про поезію і його діяльність.
⚫ …Якось у Львові на вулиці біля пам’ятника Міцкевичу чоловік з дивними знаннями про світ, такий альтернативний науковець, продавав книжечки зі своїми теоріями про розвиток життя взагалі. Там про хвилі всілякі було, війни, здоров’я, кохання… класичний набір. Але одна з його тез-теорій переслідує мене досі.
Він зробив таке історичне коливання по часу і поетах, яких прийнято вважати пророками в Україні. Останнім, за його теорією, був Стус. І з цим важко не погодитися. А наступний такий поет-епоха мав би почати писати от в наш час. Типу, наш з тобою одноліток, Юра. Цікаво, де почати його шукати?
Крім медійно відомих митців, типу Андруховича і Жадана, кого з поетів можна назвати. Кого б назвав ти, хто може лишитися в поезії як відголосок нашого часу?
То в тебе пошук?
⚫ Вважаю це спільною археологією. Ну і ти знаєш, що я закохана в твої вірші, то з ким ше про то говорити, якшо не з тобою. Вся суть – шо при потребі поезії чогось постійно повертаюся до іншої епохи. Наша ж ніби мовчить. Але ти трошки є в кулуарах і знаєш про це більше.
Слід одразу попередити, що я перестав стежити за сучасною українською поезією (і літературою в цілому) відтоді, як вибрав йти шляхом музики (як же пафосно це звучить!). Але, як кожен порядний українець, двічі на рік перевіряю списки новинок, виданих до Книжкового Арсеналу та Форуму Видавців.
Якби треба було обрати одного поета, за ким потім реставруватимуть наш час, я назвав би Дмитра Лазуткіна. За вдале поєднання громадянської та інтимної лірики у розумних пропорціях, влучну лексику та відсутність кон’юнктури. Також мені подобаються вірші Богдана-Олега Горобчука, Юлії Мусаковської, Василя Лозинського та Василя Махна. Особливо хочу відзначити нову поезію Сергія Рафальського.
⚫ Взагалі мені подобається історія про часи-молодості-наших-батьків, коли віршами люди навіть спілкувалися. Це була така-собі комунікативна одиниця. Ліричне пояснення туми/проблеми. Як думаєш – чого зараз сенси передачі і пояснення інформації так змінилися?
Наврядчи змінилися сенси, хіба що форма передачі інформації із появою соцмереж та розповсюдженням месенджерів. Втім, поезія – річ універсальна і швидко пристосовується до усього нового. Чи не тому зараз західні медіа говорять про відродження жанру та зростаючий інтерес до т. зв. нової “інстаграм-поезії” (чи такої нової насправді?).
⚫ Шо таке інстаграм-поезія? Коли під фото кидають текст?
Коли поезія інтегрована у фото.
⚫ Але тут напевно виникає проблема, шо серед тої всієї полови стає дуже важко знайти зерна. Типу, так багато продокує просто споживач інсти, який може мати різне ставлення до своєї поезії – що вартість і сила слова нівелюється
Якраз сьогодні прочитав в одному інтерв’ю: “Що більше поганої музики – тим більше хорошої”. Думаю, що іноді це працює і навпаки.
⚫ Якщо інет – то такі стіни в місті, – в нас реально є така дивна тема оформлення стін з віршами, зазвичай вже класиків. Але от якась дівчинка Оливка пише теж на стінах свої вірші, всі. І в більшості випадків це класифікуюь люди з оточення як поганий текст. Думаєш, є шлях якось впливати на то первинний суспільни вибір хорошої поезії, шоб вона не ставала таким віршем-привітанням з уродинами?
Оливку слід привітати тільки за те, що вона розібралася із правилами гри і успішно вписала свою поезію в існуючий контекст. Ми от зараз говоримо про неї, і в цей час інші люди продовжують ширити її поезію соцмережами. Можливо, ці тексти справді слабкі, але й такі вірші можуть комусь подобатися. Або люди не намагаються розібратися і розцінюють появу поезії на стіні як знак якості. Як казали у фільмі Wag the Dog: “Війна скінчилася – я бачив це у телевізорі”.
Якщо подивитися на літературний (музичний або будь-який інший) процес в Україні останніх років, то чітко видно, що індустрія прихильна в першу чергу до тих, хто може навколо себе здійняти побільше гайпу.
Наврядчи треба впливати бодай на когось і насаджувати хороший смак. Що це взагалі таке?)
⚫ Насаджувати – то якесь тоталітарне слово. Але шоб відшукати твої вірші, які я вважаю справді віршами, мені треба було здогадатся хоча б залізти в бендкемп. Чому так складно?
Особисто я не вважаю себе поетом, перестав у далекому 2007 чи 2008-му. Тоді мені не подобалося націоналістське спрямування української навколо-літературної тусовки. Зараз мені неприємна її елітарність та закритість. Крім того, я неконкурентний поет. Я дозволяю собі писати максимум до десяти текстів на рік. Це контрпродуктивно, особливо в наш час, коли треба постійно нагадувати про себе.
⚫ Але ти заховав і те, шо написав тоді? І чому не вважаєш поезією лірику до твоїх музичних проектів?
Я не ховаю написане спеціально, просто не сильно свічу ним. Ну от виходять же пісні з моїми текстами – якось так моя поезія й розповсюджується.
⚫ Ти кажеш, шо перестав писати вірші – але лірика на двох останніх альбомах oh deer стала одною з найсильніших по реакції на суспільні зміни в тому числі. Але крім бендкемпу їх таки важко десь знайти. “Сім сестер” хіба бачила в такому самвидавному молитовничку.
Я перестав себе ідентифікувати як поета, але вірші писав завжди. Просто нікуди не намагався їх пристосувати (крім пісень кількох гуртів, в яких брав участь), не псував стін, в інстаграм теж не заливав.
Молитовничок, про який ти згадала, – це із оформлення альбому “сім сестер” гурту “oh, deer!”.
ВІДЖИЛАНТЕ
владою даною мені господом богом
здатен я гори звернути, можу я сточити камінь.
не переходь мені, друже, дорогу,
тільки не плутайся під моїми ногами.
але місто потоне у вогні,
кров і сльози на землю поллються.
я на своїй персональній війні,
це особисто моя революція.
вулиці ці затісні ширшими стануть,
кожен маленький провулок переросте у майдан.
не називай мене краплею в океані,
я сам - океан.
⚫ Отож. Давай заведемо тобі уявну стіну, наразі поліруємо спогади, може майбутнє зара заблищить теж. Можеш зараз згадати перший вірш, який тобі хотілося опублікувати і за який зараз не соромно?
Такий не згадаю, зате пам’ятаю перший написаний вірш – “Він бачив нутрощі мої” у 11 років. Малому мені потрапила в руки збірка якоїсь радянської поетеси, в якій був текст зі словами: “Міря лікарка мені приладами тиск”. Тоді ця фраза сподобалася мені – це було так приземлено, зовсім не схоже на поезію зі шкільних підручників. І я почав робити рукописні збірки. Важливою для мене була кількість, а не якість. Втім з роками я почав виписуватися у щось більш-менш притямне.
Я його не пам’ятаю повністю. Починався він так:
Він бачив нутрощі мої,
коли заліз мені у рот -
були у шлунку бджіл рої,
а серці був тупий народ.
А закінчувався так:
… Коли згадаю, стає страшно -
він бачив нутрощі мої.
Малому мені потрапила в руки збірка якоїсь радянської поетеси, в якій був текст зі словами: “Міря лікарка мені приладами тиск”. Тоді ця фраза сподобалася мені – це було так приземлено, зовсім не схоже на поезію зі шкільних підручників. І я почав робити рукописні збірки.
Коли мені було дев’ять, мій старший брат приніс додому касету The Offspring. Із самого дитинства у моєму житті завжди було багато музики. І саме на панк-музику я орієнтувався, коли писав вірші або оформлював їх у збірки. Я всотував усе із піратських касет Moon Records і намагався відтворити у своїй ранній творчості. Важливою для мене була кількість, а не якість. Втім з роками я почав виписуватися у щось більш-менш притямне.
⚫ Окей, тоді перехідним етапом між тобою 9-тирічним і 2009-м з oh deer була публікація віршів на якихось ресурсах. Що з того часу збереглось, якшо ти тоді вважав себе поетом, – чи були якісь моменти підйомів і падінь, якшо це так пафосно описати)
Так, думаю досі можна нагуглити якісь тогочасні публікації. Крім власних рукописних збірок, мої тексти з’являлися у складнях мистецької гільдії Nеабищо. Але я прийшов до них в час занепаду, коли майже усі молоді і зубаті учасники перебралися в Київ, а гільдія стала місцем для збору пенсіонерів та їх онуків. Згодом я долучився до нового літгуртка “Дуля з маком”. Але там іноді тусили якісь надто патріотично налаштовані молоді люди. Паралельно я входив у панк-сцену, і часто виникали внутрішні протиріччя. Слід зазначити, що мені було 17-18 років, тому усе сприймалося досить полярно – або-або. Так, я обрав панк-рок і відмовився маркувати себе поетом.
ГЛОБУСИ
подорожую пальцем по глобусу –
макет землі, а отже і людей
напевно там є й ми з тобою
всесвіт з планет земля
цікаво, чи є якісь інші планети-глобуси з прототипами життя на них
можливо хтось в цей час у космосі подібно мені
грається глобусом своєї планети
більш всього, що це марсіянин
не дарма ж вчені намагаються довести нам їхнє існування
Думаю, це перші вірші, за які мені не соромно і які я хотів показати людям. Я досі вважаю деякі з них хорошими.
⚫ Давай пройдемось по твоїх музичних проектах, де вірші стали однією з домінуюючих частинок. Спочатку – це oh, deer, звичайно. Зараз ваші слухачі роблять татуювання з твоїми текстами, а як перестати хвилюватися та полюбити війну називають найкращою ліричною рефлексією на АТО. З чого почалась ваші поетично-музична історія? Скільки років ви творили і шо з цієї творчості, на твою думку, на сторінках зінів) Розкажи, будь ласка.
Від першої репетиції до останнього живого виступу “oh, deer!” пройшло дев’ять років. Чимало часу як для української музичної сцени. Гурт виник на уламках іншого житомирського колективу “23 часа”, що залишився без вокалістки й був у пошуках нової людини та власного стилю. В той час уся прогресивна житомирська молодь проводила час у “Картопляній Хаті”. З учасниками “23 часа” ми були знайомі раніше, але саме в цьому закладі вирішили спробувати зробити щось разом.
Так, ми зібралися у Жені вдома і накидали пісню “празька весна”, але на першій репетиції у повному складі на репточці переключилися на кавери Franz Ferdinand “Michael” і Fugazi “Epic Problem”. Зараз страшно згадати, але на самому початку ми вагалися між скрімо та інді. Втім, це все історія. Вже два роки я веду внутрішню боротьбу – вагаюся, чи цікаві комусь мемуари про гурт, у якому форматі найкраще їх подати і т. ін. Після невдалих спроб запустити інстаграм або долучити друзів гурту поділитися спогадами поки ця ідея відкладена до кращих часів.
Татуювання і згадки гурту у медіа – це неймовірно приємно, але не більше. Було б добре, якби ми змогли конвертувати інтерес до гурту бодай у покриття витрат на репетиції.
⚫ Хто є героєм твоїх віршів в oh, deer і в якому з творів цей герой найкраще описаний? Опиши як він виглядає, яке місце в житті цього героя має міфічний Житомир? Панк-сцена і політика?
Так чи інакше за ліричними героями стоять мої власні переживання. Навіть описуючи у текстах друзів та знайомих, я все одно приміряю їхні історії на себе. Мені завжди було цікаво розглядати буденне життя звичайних людей на фоні соціальних зрушень та заворушень – воєн, революцій та стихійних лих. Я захоплювався подібними історіями у фільмах та в книжках улюблених письменників й моделював схожі ситуації у власних текстах. Але потім прийшов 2013 рік і “такі жарти видалися несмішними”.
Житомир у текстах – ніскільки не міфічний, а дуже навіть реальний. “Місто Краба й Камишного”, з якого хочеться втекти і в яке хочеться повернутися. Довгий час у мене були майже інтимні стосунки із містом, я намагався щось зробити для нього – організовував концерти, поетичні читання, ще якісь навколо-культурні події. Та, коли зрозумів, що насправді я це все роблю для себе, плюнув і кинув.
⚫ Останній реліз відбувся, останні концерти oh, deer минули. Група частково виїхала з Житомира, і ти вам час зрозуміти: чи виникли ви в той час і тому місці? Чи можеш ти творити далі без oh, deer за спиною?
Недавно я переписувався із Юрою Касьяненком, ми обговорювали “емо-позерство” легенд скрімо Jerome’s Dream, які вирішили зробити реюніон, а перед цим виклали у мережу тригодинну розмову учасників гурту, де вони домовляються про повернення на сцену.
Ми посміялися, Юра сказав, що може запостити подібну розмову учасників Date Rape, але так і не зібратися на реюніон.
У випадку з “oh, deer!”, мені здається, ще рано хоронити гурт. Хто знає, як повернеться історія. Гурт зібрав навколо себе певний творчий доробок та з десяток легенд, які просто так вже не зникнуть. Як мінімум, можна ще кілька років зрідка постити жарти про “кораблі”.
⚫ Попри те, ваш останній альбом oh, deer! “Як перестати хвилюватися та полюбити війну” має статус певного переосмислення групи серед тих, хто цікавиться культурою в Україні загалом. Навіть чула тези про те, шо вірші звідти варто дати до підручників. Яку основну емоцію ти виніс із цього релізу, чи допоміг він тобі пережити чи полюбити війну?
Я чомусь вирішив не відповідати на це питання.
СЛУХАЙТЕ розмову:
Подкаст. Юрій Бондарчук: Oh, deer, Резидент, війна і Житомир.
⚫ Перехідний час від oh, deer до репу був проект Резидент, – більш музично коньюктурний, порівняно із “важким” звучанням оленів. Чому він не випхав (як кажуть репери), як ти вважаєш? Який твій улюблений вірш з цього проекту?
“Резидент” з’явився задовго до того, як “oh, deer!” надумали піти на пенсію. Це вже по смерті останнього ми зрозуміли, що не готові так швидко розпрощатися із музикою і намагалися вхопитися за існуючий проект як за рятівний. Та оскільки “Резидент” з самого початку задумувався лише як сторонній проект, у потрібний момент у нас не знайшлося ні бачення, ні мотивації, щоб займатися розвитком гурту далі. Частково ми ще й злякалися нових для себе умов. Звиклим до певного комфортного місця в панк сцені, із “Резидентом” ми мали проходити шлях становлення гурту заново. Думаю, ми не були готові до такого.
⚫ “Я не маю до репа жодного діла, не вмію ні в тексти, ні в музику.” Зараз ти у новому для нас всіх, слухачів oh, deer, амплуа. Як почуваєш себе в шкірі репера, який все ще не пише реп?
Іноді я кажу, що “це не зовсім реп, а точніше – зовсім не реп”. Виявилося, що люди, які вважають себе трушними реперами, дуже вразливі й надто емоційно реагують, коли хтось сторонній маркує себе як репера. Звичайно, те, що я роблю – це ніякий не реп. Яка різниця взагалі!? Але ж і спокен-ворд звучить дуже вульгарно. Тому я називаю новий реліз “позажанровим”.
⚫ Як тобі в Києві, як ти у Києві? Золота доба, Коліщатко, Ніхто – перший альбом репу під твоїм ім’ям був все-таки більше біографічно-стьобним по відчуттям. У твій короткий перехідний період життя у столиці не хотів спробувати стати “справжнім” репером, потрапити в “хіп-хоп середовище”? Бо, здається, саме там зараз крутиться нова поезія.
Потрапити у хіп-хоп середовище ніколи не було бажання. Достатньо подивитися на кілька відео (або чого тільки варте фото з пітоном!), щоб зрозуміти, яка токсична ця тусовка. В цілому вона мало чим відрізняється від будь-якої іншої навколо-музичної субкультури, але тут звичайне графоманство ще й підкріплене якимось незрозумілим пафосом, намаганням закосплеїти недавній російський реп-підйом та заздрощами стосовно медіа-гайпу навколо alyona alyona.
Подобаються повністю чи частково: Кашляючий Ед/Глава 94, Фріл, Довгий Пес, олдскульний ніндзя, BRAT, LASKA.
⚫ Чорне Дзеркало отримало вже і саунд-продюсера, і яскравий кавер з непоганим піаром по укрсучмузу. Про що Юрій Бондарчук тепер? Чи збережеться ця тонка по соціальній динаміці лірика в новому релізі?
В одному з інтерв’ю Костянтин Почтар розповів, як він у турі зрозумів, що його музичне альтер-его Postman і він сам – невіддільні одне від одного. Це не якийсь там Постмен перетинає континент між концертами і спілкується з людьми після них.
У мене сталося навпаки – авторству Юрія Бондарчука-“звичайного” належить перший EP “Вдень і вночі”, на якому я чисто органічно та імпульсивно начитав на диктофон кілька свіжих текстів на біти з ютуба. Але як тільки я зібрав ці 4 треки під однією обкладинкою і поширив реліз у соцмережах, почалася історія проекту “Юрій Бондарчук”. До нього наразі долучилися музичний продюсер Сергій Воронов (Зе Джозерс, ПОТОП) та художниця Іра Лисенко.
⚫ Після Києва Юра Бондарчук вже рік живе за океаном, тут він створив новий альбом.
У червні 2019-го проект “Юрій Бондарчук” випустив новий реліз “Екзиль”. На ньому засвітилися інші дружні музиканти – Маріша Вольних, Сергій Гусак, Аркадій Зимбицький, Павло Нечитайло та Яна Шпачинська. Ще кількох неназваних ми не дочекалися. Не хочу поки ніяк коментувати реліз та тексти на ньому – він має “настоятися”, а слухачі хай самі знайдуть слова, що говорять до них. В одному українському медіа вже написали, що “колючі тексти на злобу дня продовжують попередній вектор”. Їм так видно.
Розмову вела Ляна Мицько
СЛУХАТИ АЛЬБОМ ЮРІЯ БОНДАРЧУКА “ЕКЗИЛЬ”: