Я знаю, ты сможешь меня найти…
Не оставайся одна…
Мы обязательно встретимся, слышишь меня…?
Не питайте, як так сталося. Але Саша Омельченко, який помагав з першою акцією в трамвайному депо, запропонував такий привоз – я не змогла сказати НІ.
З нашого переляканого стану при підготовці цієї події, браку досвіду і відчуття реальності вилізло кілька дивних неполадок: від того, шо на афіші нема лого Лінії Втечі – до того, шо з нами цього дня боялася навіть погода: 5 чевня у Львові ледь ле палав сніг, а такого стрьомного дощу з того часу я не фіксувала досі.
Це була прекрасна програма Дельфина з гітаристом Павлом Додоновим, наймовірно приємним та комунікабельним музикантом, який потім продовжив кар’єру вже сольно. Сам же Андрєй Лисиков, він же Дельфин, поводився весь час підготовки до концерту і по ньому доволі замкнено, і поговорити з ним ввечері вдалося лише по другій пляшці коньяку.
Анонс до концерту тоді звучав неймовірно:
“Большой летний концерт от главного поэта современной музыки, ума, совести и чести российской альтернативной культуры: каждая песня – откровение, каждое выступление – особый случай. И этот не станет исключением…
Музыканту, известному как Дельфин, уже давно никому ничего не надо доказывать: его концерты – мощнейшее переживание для всех посетивших. Он мог бы выступать ежедневно – и собирать полный зал. Каждое слово, каждая интонация, каждый ритмический рисунок – всё на своём месте, он никогда не промахивается. Гитарист Павел Додонов добавляет шоу экспрессии, а чеканной музыке Дельфина – хаоса.
Сейчас вовсю пишется новый материал – рабочее название Проект Туннель (несколько треков из него вошли в саундтрек к книге “Метро 2034” Дмитрия Глуховского), новаторская и ни на что не похожая работа.
Новостей вообще много – в последнее время музыканты используют новейшие разработки в сценическом свете, и очевидцы свидетельствуют: выглядит потрясающе. Видеоряд еще интереснее – он составлен из картин молодого художника из Екатеринбурга Павла Лаптева. Поверьте, всё это имеет смысл увидеть собственными глазами.”
Фото від LPF:
По зустрічі з вокзалу, – катав тоді їх мій тато на нашій давній Шкоді, – музиканти жили в прекрасному особняку за готелем Дністер, який ми з переляку орендували на кілька годин перебування Дельфина у Львові. А гарний вечірній прийом влаштував Юліан Фінюк – тоді ще в закладі Кофеїн на Кривій Липі.
Саме шоу почалося із затримкою, сам Дельфин не хотів йти на сцену вчасно. Кажуть, що ці півтори-двогодинні затримки є його фішкою. Так само, як і принципові невиходи на біс.
5 червня 2009 року ми побачили та пережили артефакт культури, довершене полотно, де звук, рухи, тонкість артиста, гра міста/місця, обставин та ейфорія залу зіграли свою незабутню роль.
Тут два блоки фото від Кості Бєглова:
Важливо – це був останній івент в клубі Далі, який нас фантастично підвів по таймінгу, а гримерка домовлена виявилась розібраною і ми влаштовували кейтерінг в непоштукатуреній кладовці, яка збереглася в Далі такою ж досі. Колись там поставлят пам’ятний знак.
Образливо, шо матеріалів з цього концерту залишилося досить мало. Але і ті фото, стягнуті з VK, дають уявлення про фантастичність цього проекту, який закаляв нас, як сталь.
Фото Ксюші Kuu:
Багато фото від Ірени Райн і Тріаклодіс:
І, попри наші хвилювання, промахи і незрозумілість ситуації, ше й досі зустрічаю людей, які були на львівському концерті Дельфина, згадують його як одну з фантастичних подій свого життя. Не можу не долучитися до цих емоцій. Сподіваюся, скоро санкції спадуть і ми зможумо привезти його знову, вже оперені і більш-менш досвідчені.
Текст: Ляна Мицько
Фото: Костя Бєглов, Ксюша Kuu, Ірена Райн, Тріаклодіс