29 жовтня 2018 року організаторка львівських концертів та акцій Ляна Мицько представила свій новий noise doom, ritual drone проект, який отримав назву Dibrowa та його перший реліз “Emelen”. Закрита презентація його відбулася у Льові під пагорбами Знесіння за Високим замком
“Презентувала вночі перший альбом темного шуму, який назбирала в походах маловідомими місцями Львова і провела через своє серце. Презентація відбулась одноразовою акцією під пагорбами Знесіння за Високим замком. Навряд чи хтось, крім шановного товариства, яке опинилося поруч під час перформансу, почує ці композиції”, – зазначає Ляна.
Вийшов альбом 7526 року, адже у проекті, за словами Ляни Мицько, застосовується літочислення рідної віри.
Трекліст:
- Damnation of leopolitan loneliness
- Tryzna from church on Dido’s pagan temple
- River of Death is tributary of Poltva
- S.Lem was right not to come back
Концепція проекту — це пошук Львова, якого нема, — його забули з історичних, політичних чи, як у випадку з Лемомо — чисто людських причин. Тому назви мають певний символічний характер:
Dibrowa — це поселення жерців, яке захопив Данило Галицький, щоб подарувати його синові Леву. Зараз це територія забутих капищ парку Знесіння.
Emelen — «слово, страшне настільки, що саме його вимовляння було in extremis[in extremis (лат.) — загрожувало смертю].», як писав Станіслав Лем в автобіографічній книзі Високий Замок.
Серед свідків перформансу були Олександр Жабокритський, гурт Гравіцапа та Олексій Жупанський, письменник та видавець. Загалом усі пообіцяли написати певну рецензію на подію. Записи аудіо і та відео цього перформенсу є втраченими.
Відгуки:
Моє рев’ю на дійсно андеграундний альбом львівської авторки Dibrowa, а по паспорту – Ляна Мицько (Lyana Mytsko). Бажаю творіть й надалі!
Dibrowa // Emelen (7528)
noise doom, ritual drone
Трекліст:
Damnation of leopolitan loneliness
Tryzna from church on Dido’s pagan temple
River of Death that fall in Poltva
S.Lem was right not to come back
Damnation of leopolitan lonelinessОлександр Жабокритський, Гравіцапа
З Кайзервальду я потрапив на дискотеку (саме дискотеку) якогось курортного містечка, де кожен почуває себе одиноким. Згодом, на дискотечну музику одного закладу наклались звуки дискотеки конкуруючого клубу (і так разів чотири).
Тому, хто опинився на територіальному перетині тих чотирьох дискотек, неймовірно повезло, тому що він почув музику п’ятої, ніде не існуючої дискотеки, яка була вдалим поєднанням чотирьох реально існуючих. І ця п’ята дискотека для мене вписувалась в рамки, як трансової вечірки, так і формату симфоній Штокгаузена, але краще було би відмовитись відности цю частину до певного жанру. Напевно, кожен слухач, на основі свого меломанного багажу, складе про неї своє враження.
Потім музика створила настрій одинокості серед друзів, сім’ї і з середини треку (починається кардинально інша частина треку, ніби як два непов’язаних треки вимушено приклеяли до купи і назвали
однією назвою) ніби починається частина істинної самоти або істинної несамоти, коли ти дійсно сам. Десь з цього моменту починається момент звільнення від “прокляття самотності” і слухач може повноцінно комунікувати
із іншими здоровими елементами нашої спільної системи.
В першому треці шуми не чіткі. Часто не чітко чуються,початки певних, ніби, знайомих мелодій, які задають в мозгу перспективи подальшої мелодії, яка вже будується на стереотипах слухача і продовжує своє автономне звучання вже в голові слухача, а не з самого треку.
Tryzna from church on Dido’s pagan temple
Настрій такий, ніби у війні виграли погані хлопці і треба пристосовуватись до довгих важких часів. Трек знову побудований на контрастах: не шумної впевненої, але схвильованої правди і гнучкого помутніння соціума і его.
Дві дуалістичні теми треку постійно чередуються, але на початку треку гучна частина триває довше за тиху. Під кінець треку ж, вони поступово міняються місцями, що неодмінно говорить про надію автора на перемогу “правди”.
River of Death that fall in Poltva
Лише після 10-ї хвилини треку я зрозумів, що цікавий ритм шумового рифу в основі своїй має звук ріки. Повільної ріки десь на периферії світу. Вона була свідком народження і бурхливого життя. До цих же земель вона доходить без долі життя.
Звуки людей, що спасаються утікаючи кудись. Поступово трек набуває вигляду милозвучного мелодійного ембієнту і ти розумієш, шо за мантією смерті ховається не страшний скелет.
S.Lem was right not to come back
Трек, який можна включати навіть в IT офісі для створення атмосфери “життя вдалось”. Той же, хто навчився слухати музику уважно, почує хвилюючі перкуссії, оброблені незрозумілими мені ефектами і однозначно не оптимістиче монотонне скрипіння каміння. І чим уважніше я слухав далі, тим більше дрібних павуків, комах, шкідливих бактерій я помічав, що наслоїлись на рожеву вивіску якогось ванільного закладу (тут я говорю про перше позитивне поверхневе враження про трек).
Даний альбом є прикладом, наскільки абстрактною може бути музикаі наскільки суб’єктивні образи і відчуття вона може викликати. По суті це тести Роршаха, які показують слухачу його внутрішнй світ яскравіше.
Хто не потрапив (по факту – майже всі) 29-го жовтня на презентацію цього, майже фізично відчутного на дотик музичного згустку галицької пітьми, – покайтеся і вгризайтеся від безсилля у свої кістляві лікті!
Олексій Жупанський, – свідок презентації альбому Dibrowa “Emelen” (7526 року)
Це був справжній і непідробний осінній ритуал руйнування стін між нашою затертою реальністю і чимось геть іншим – чимось, що ми можемо узріти лише на подібних закритих дійствах, коли за допомогою музики і дрібки чогось, чому я ще не знаю назви, відбувалося справжнє чорне мистецтво, яке однаковою мірою здатне руйнувати і сцілювати, залежно від оптики і досвіду реципієнта.
Невдовзі повний звіт з події, оскільки прямо зараз важко підібрати відповідні слова, і треба все те трохи переварити і розкласти по поличках свідомості.